http://www.white-society.org/i ndex.php?name=Pages&op=pag e&pid=12
ось це основне, з чого писалося. звідси, певно, і взяла.
Я знаю, що випадки викликання дощу таки завершувалися позитивно) також знаю, що на землі часто малюють такі собі граблі - також аби викликати дощ.
Знову ж таки. Праслов"янської богині такої не існувало. Габія існувала на батлійських теренах. У нас цю роль виконували абсолютно інші "персонажі", які пізніше витворилися в образ домовика. Уж про це написано надзвичайно багато))
про "неправильно" я пожартувала. Чи знаєте Ви випадки, коли дощ дійсно пішов після вбивства жаби? От в чому заковика (це я знову жартую).
Шкода, що жабу ніхто не описав грунтовно. Було б цікаво прочитати.:)
Чи не можна Анну Багряну прямо запитати:звідки взяла вона Габію і культ жаб"ячий? Вона в інтерв"ю про праслов"янську богиню розповідає, невже з книжки вичитала і все?
можна і без "пані")) дякую за такий коментар. дещо з нового вичитала. про похорони не знала. А щодо викликання дощу - не можна стверджувати, що це "неправильно". просто, скоріше за все, у вашому регіоні це повір"я не побутує. Але приносити жаб у жертву задля викликання дощу - цілком "логічно", якщо згадати їхні функції і сам маргінальний стан.
усі ті приклади, що Ви їх навели, ще не можуть ототожнюватися з культом. Розумієте, ми так само багато повір"їв маємо про собак чи тим більше котів, але їхніх культів у нас не існувало. Ось у чому й зашпорка. на жаль, я не знаю жодних робіт, де б ґрунтовно описувалася роль жаби на українських землях. певно, Багряній треба подякувати вже за те, що половина нашої кафедри кинулися переривати бібліотеки й дискутувати на цю тему. Але висновок був однозначним.
Я вже зрозуміла, як культи народжуються:). Перечитала свій коментар, виходить, що жаба має вищу освіту+кандидат технічних наук! :) А редагувати - в мене не виходить, опера глючить.
Щодо культів, я пропоную культ кози і жаби не порівнювати, давайте порівнювати вшанування змій/вужів і ймовірний культ жаб. Про змій/вужів Рибаков написав, а про жаб - не знаю,чи хто і писав...
Мене тривожить :), пані Дар"я, що знаходились такі "несвідомі" в Україні, які жаб приносили в жертву. То неправильно. Дощу це не викликає. Дощ, як всім відомо в наших селах, викликають три жінки, краще вдовиці, але можуть бути і будь-які, навіть дівчата, які почистять три джерела. Не криниці, а саме джерела. Тоді й дощ піде. І навіть, якщо не три, а дві жінки-дівчини, і навіть і одна... існує така закономірність:почистиш забуте джерело - викличеш дощ. Особисто перевірено мною.
А Вам, пані Дар"я, дякую за статтю, яка спонукала до цікавих роздумів.
Це я, котора вчорашній "анонім"
Що я знаю про жабів, як правдива українка.. У нас в селі так кажуть «жабів», з наголосом на останньому складі. Літинський повіт, Подільська губернія.
Жабу не можна вбивати, це мені говорили у дитинстві. Якщо хтось вб»є жабу, то у нього помре мати. ( Може бути відголоском культу, бо заборона надто сильна як на прикладну користь від жаби в господарстві).
Жаба – супутниця відьми. Відьма може обернутись жабою. Якщо ви таку жабу зловите ( це мені баба Надя-сусідка розповідала в 1998 році), то треба її посадити у відро чи в банку, і вона тоді почне проситись. А як почне проситись, треба починати з нею переговори.
Коли ховають відьму, чи таку жінку, яка може щось комусь «поробити», то жаби стрибають у могилу. Мені розповідали про реальну жінку, в якої було таке на похороні.
Якщо в хаті має статись якесь нещастя, то жаби лізуть в хату. Ви їх там щодня будете знаходити. По кілька штук (власний досвід). У нас, перед тим, як мала статись пожежа, просто пошесть якась була. Вони і співали вночі так, що спати не можна було, десь були під підлогою… І в хату залазили якимись ходами, якими – сама не втямлю...Коли мама моя почала про це розповідати, то їй передали народну прикмету: жаби лізуть в хату до якогось лиха. ( Треба буде містичний роман про це написати):).
До речі, моя подруга мені радила таке – когось з цих жабів зловити, замотати в ганчірку і облити бензином. І спалити. (Я такі радикальні речі не підтримую, тим паче – жабів вбивати не можна, але подруга пояснювала, що то – не жаба. У неї вища освіта + науковий ступінь з технічних наук. Але – українка.)
Щодо казок, в дитинстві я читала українську казку про царевича, який врятував жаб. Його батько за щось на жабу розгнівався і наказав всіх жабів винищити. А хлопчик попередив, щоб жаби тікали з царства його тата. За те йому жаби, інші тварини потім допомагали.
Мені ще подумалося таке: якщо ти так уже хочеш в своєму творі і любовні пригоди, і родинну хроніку, і прадавніх богинь з легендами та архаїчними віруваннями - вмри, але напиши роман! А роман - відомо навіть зі шкільного курсу літератури - має певні жанрові вимоги... Тепер погляньмо взагалі, скільки романів саме за формальними ознаками жанру (серед яких солідний обсяг -далеко не остання), а не за довільним авторським жанровизначенням з"явилося в укрсучліті за останні роки два. Вистачить пальців однієї руки, щоб порахувати:
1. Яна Дубинянська. Листи до полковника.
2. Валерій Шевчук. Біс плоті.
3. Наталка Сняданко. Синдром стерильності.
4. Марія Матіос. Солодка Даруся.
Не думаю, що можна вважати гарно написаним романом твір Анни Багряної, де на 150 сторінках все звалено в купу, а сюжетна лінія нагадує не клубок, а поспіхом кинуту заплутану "бороду".
а я вважаю, що, враховуючи "наївність" наших читачів, це робити просто неможливо. хай домислюють, хай вигадують, але НА РЕАЛЬНІЙ ОСНОВІ. а реального підґрунтя тут немає. у цьому й проблема. Згадуйте і світову літературу, і нашу класичну - майже усюди підґрунтя - реально фольклорне. І в "Дон Жуані", і в "Нібелунґах", і в "мертвецькому Великодні" чи, скажімо, "Сорок років".
щодо розв"язки, то, якщо передивитися усі геніалогічні лінії, то вийде, що Орест - син Ликерії, а Ганя, прийомна її дочка, - мати Назара. Але ж баба Галя, Ярослваина бабуся, є рідною сестрою Ликерії. От до чого я вела=))))))) виходить, що Орест Ярославі родич))
моя подруга якось сказала, що, якщо їй починати писати роман про середньовіччя, то доведеться покинути все і всіх на довгі-довгі роки, аби це все вийшло дійсно якісним. так воно і є.
я вважаю, при всій повазі до авторів, що в таких дійсно делікатних випадках краще звернутися по допомогу до фахівців. тим більше, що нині це не є проблемою.
Постфольклор дійсно дуже вдало зараз використовується і виглядає в тексті органічніше. тут я не можу з Вами не погодитися. Натомість з класичним фольклором маємо просто страшенно багато проблем, як на мене. звісно, це думка фольклориста, якому таке перероблення під а-ля Гозко просто викликає нудотні рефлекси і відбиває бажання читати.
undefined
ооой, дякую за кавову ідею=))))))
по кожному селу, звісно, я Вам не наведу таких даних. А от щодо культу загалом - без проблем. Назвіть мені як мінімум 5-10 серйозних рудиментів, які б доводили, що жаба в нас стала культом. Окрім царівни-жаби і кількох паремійних жанрів я при всьому бажанні нічого не згадаю. проблема в тому, що, якби це справді був культ, то цей образ ми б із легкістю віднаходили як в обрядодіях (щодо жаби - відомо їх використання-жертвопринесення під час засух. коли знаєте ще щось - розказуйте,я буду щиро вдячна), у казках, легендах, пареміях і т.д. погодьтеся, що такого розповсюдження образу жаби в порівнянні з конем, волом чи козом ми не знайдемо. Але найголовнішим є саме втілення Габії як конкретної богині - охоронниці ДОМАШНЬОГО ВОГНИЩА. Просто нагадаю, що тут по вісй абсолютно території не лише України, а я слов"ян загалом цю роль відігравав домовик. А ще раніше - Род. ну, тут писати можна до наступного ранку, коли чесно)))
Щодо Литовського князівства, то тут частково Ви маєте рацію, але це питання до істориків: яка вірогідність переходу образу Габії на українські терени, враховуючи те, що литовці були значно нижні інтелектуально, так би мовити...
1. Для Олени Шарговської, це анонім пише, я вже зареєструватись не встигну сьогодні, біжу та й Інтернет глючить.Чомусь цей сайт у мене дуже важко вантажиться.
Дійсно, я не помітила, хто авторка, бо тут автори збоку написані, а я не побачила.Ще розберуся. І зареєструюсь, хоч я не критик і не письменниця. І настрашніше, я цього твору не читала.Та бачу, що пан Євген теж. Тому авторка рецензії має витребувати з Анни Багряної каву як мінімум за добру рекламу.:)
Я не казав, що міфотворення на "прадавній" основі чимось гірше, просто воно технологічно більш складне.
Не читав книжку Анни Багряної, але на прикладі зачепленої тут "Епізодичної пам"яті" Любові Голоти скажу, що вставляння в оповідь бабусі героїні, звичайної жінки з повоєнного села, оповідей про бозна-які прадавні камені і дерева з рунами, що немов переписані з книжок типу Галини Лозко та ін. - це насамперед насилля над персонажем.
мені здається, автор має право на домислення, або й вигадування будь-яких "реалій", зокрема й етнографічних. варто, щоб вони були вмотивовані текстом, але це бажано й для використання задокументованих фактів. для мене це аксіома, тож я навіть не знаю, із якого боку доводити -- із розмови про те, що таке художній текст, або із наведення прикладів зі світової літератури...
також не зовсім зрозумілий закид щодо розв"язки сюжетних ліній.
щодо перенасичення сюжета -- так, згодна.
2Євген Повєткін: очевидно, ми з Вами на протилежних позиціях, але мені не здається, що шлях міфотворчості на базі давніших вірувань гірший за використання сучасної стилізації.. натомість, "сучасний фольклор" я теж вважаю добрим матеріалом не тільки для досліджень, але й для художнього тексту.
про "правду життя" вже написала вище.
2Анонім: мм, може варто назватись? або краще зареєструватись:) бо дискутувати "в повітря" важкувато. а твердження -- "її", ім"я авторки публікації цілком дозволяє зробити такий висновок:)
Хочу прокоментувати. Щодо дифтонгів - сперечатись не буду, а от щодо культу жаб і твердження, що у нас його не було... Так само як і культу богині Габії...
Доки автор рецензії не наведе дослідження по кожному українському селу і місту, з описом усіх існуючих там культів, я в його/її твердження не повірю про жаб і Габію не повірю.
Я швидше повірю Анні Багряній. Для мене природно і логічно, що культ богині литовської зберігся в Україні, Я пам"ятаю про Велике князівство литовське, і українські землі в його складі.
Природно і логічно авторці художнього твору щось і домислити, вигадати. Вона ж не дисертацію пише, зрештою, не посібник з етнографії, а художній твір. Тому тему статті і закиди Анні Багряній вважаю недоречними.
Гарна стаття!
Справді, варто звернути увагу на "банальний пошук орієнтирів і певних схем у написанні".
Цікаво те, що для нинішніх письменників така річ, як "правда життя" стоїть не на першому і навіть, певно, не на третьому місці. За невеликими виключеннями вони не бачать нічого аж такого поганого в тому, щоб підсунути читачеві яку завгодно штучну конструкцію, допускаючи в ній які завгодно "дефекти зборки" із щирим сподіванням, що читач це сприйме за чисту монету. Особливо на таку наївність й справді сподіваються ті, хто залучає до своїх творів матеріал фольклору з претензією на стародавність і навіть правічність. Справді, у Любові Голоти отой закопаний Світовий Камінь та й інші псевдофольклорні вставки - настільки чужорідні для історії про повоєнне село, настільки сконструйовані, що аж ріже слух.
Думаю, що шлях "фольклорного конструктора" - заздалегідь програшний не тільки через дифтонги у Карпатах і недоречність литовської богині Габії на теренах України. Якісне конструювання вимагає від конструктора немалого об"єму знань і умінь, чіткого уявлення, що, куди, звідки і навіщо - словом, воно "технологічно" настільки складне, та й навряд чи воно аж так потрібне для, приміром, любовної історії цілком сучасної дівчини.
Набагато більш виграшний шлях, який обрала Таня Малярчук в "Згори вниз" (успіх якої, очевидно, й спонукав Анну Багряну взятися за "Етимологію крові"). Замість імітації старовини і "правічності", Таня Малярчук користується для своєї міфотворчості цілком сучасним фольклором - таким, приміром, як сучасні легенди про обсерваторію на горі Піп Іван, про фотографію і т.і., а також різними дитячими історіями-"страшилками". У Тані Малярчук, здається, навіть мотив вовкулаки взятий не з сивої давнини, а цілком актуальних книжок і кінофільмів. В цьому сучасному фольклорі, якщо кому цікаво покопирсатися, можна знайти елементи фольклору стародавнього, але вони там - цілком органічні.
Прикро, що наші молоді письменниці використовують подібні сайти як джерело для натхнення.Чесно, відбили Ви у мене охоту до прочитання цього твору:)
А щодо дощу - запитую з прикладною метою. Я бачила, як дощ йшов після очищення джерел, а от малювання знаків -не чула. Головне, що жаба жива залишиться. Буває літо без дощів, треба тоді щось робити :)
Такі собі граблі малюють - як на писанках грабельки?